Російські родичі Євгенії вважають, що українців рятують. Її розповіді вони навіть не хочуть слухати

У перший день війни я була дома з сім'єю і думала, що хтось запускає салют. Коли подивилась у вікно, то нічого не зрозуміла. Я думала, що про війну - це фейк.

Коли у сусідніх домах почали вилітати вікна від вибухів, а над будинком пролетіли літаки (а у мене 14 поверх - це дуже гучно і страшно), ми з сім'єю спускалися пішки з 14 поверху у підвал.

Болів живіт, я плакала і не могла зрозуміти, за що це все нам...

Через тиждень ми з сім'єю виїхали під Кременчук у село. Наші знайомі допомогли нам з будинком і безкоштовно нас прийняли. Втім, ми обов’язково повернемося ще в Харків.

Найважче для мене - це неприйняття війни родичами у Росії. Вони думають, що нас спасають, і не слухають навіть своїх рідних - тобто, нас.

Нам дуже важко знайти роботу, бо ніхто не бере переселенців. Всі думають, що ми зразу поїдемо додому.

Хочу подякувати Кременчуку за гуманітарну допомогу, адже усі тут допомагають нам.