Через війну життя змінилося докорінно: невідомо чи буде взагалі куди повертатись. Другу дитину народжувала на 3 місяці війни, переїжджаючи час від часу Антонівський міст, щоб відвідати свого лікаря гінеколога. Думала, що від страху на якийсь раз народиш в дорозі.

Дивлячись на згорілу техніку, розгромлене все навколо, було важко стримати сльози. Зруйноване майбутнє, припинився наш дохід на існування, бо займалися землею. Переїздили тиждень в черзі на Запоріжжя. Виїхали, все чуже, нікому не потрібні скалічені люди з пустими очима.

Складно було народжувати дитину в пологовому, який часто обстрілювали. Важко було з ліками. Старша донька, якій 16, ховалася в підвалі і через це має психологічні травми.