Толкачова Інна, студентка групи 92 Комунального закладу «Харківський фаховий вищий коледж мистецтв» Харківської обласної ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Правдівцева Людмила Володимирівна

Чому бути українкою – це моя суперсила?

Щоб усвідомити свою ідентичність, зрозуміти, чим для тебе є Батьківщина, потрібно пройти певний шлях. Я тільки почала його проходити, бо саме підлітковий вік підштовхує до пошуку себе, до спроб зрозуміти своє «Я». Але війна в моїй країні прискорила цей процес. Ті речі, що я могла усвідомити значно пізніше, стали зрозумілішими вже зараз.

Трагедія нашої країни торкнулася всіх, що б не казали: і тих, хто поруч із собою відчув подих війни; і тих, хто бачив її досі лише з щоденних новин. Тож вплив відбувся й на мені. Дитинство раптово припиняється, коли біда приходить в дім – в рідну країну. І сьогодні ти вже зовсім інший, ніж був торік у лютому.

Звісно, дещо змінилося кардинально в моєму житті, щось залишилося без змін, а деякі речі змінюються щоденно. І ці щоденні зміни стосуються особисто мене та мого сприйняття дійсності. Важко пристосовуватися до нового в сучасних умовах, ще важче намагатися тримати рівновагу й витримувати все, що трапляється навколо, про що дізнаєшся з новин, що розумієш сам. Іноді я відчуваю, що стає складним навіть просто думати і взагалі сприймати щось нове.

Але я знайшла для себе те, що допомагає бути хоча б трохи сильнішою. І це не щось моє особисте, це те – що доступно кожному, хто є моїм співвітчизником. Я маю на увазі наше походження, нашу національність, нашу Батьківщину.

Як би це не прозвучало, але реальне усвідомлення того, що я – Українка (саме з великої літери мені хочеться вжити це слово), прийшло тільки зараз. А в мирний час це було просто питання громадянства. Я думала: "Чому так? Чому тільки зараз або чому саме зараз? Для чого?". А відповіді прийшли, коли я зрозуміла наступне. Кожен українець є частиною великої нації, я – теж.

Наша країна ніколи не скорялася в найважчі часи, ні перед ким не ставала на коліна, нізащо не зраджувала своїх цінностей. Стільки видатних людей народжувала наша українська земля. І саме в нашій єдності, святості традицій, вільному дусі кожен черпав свою силу.

В важкі часи не вистачає звичайних речей, що в мирному буденні так легко дарують нам щастя й радість. Потрібно щось особливе, щоб надати сил, енергії, витримки. Нам долею судилося пройти складний шлях до Перемоги. Але доля дає героям суперсилу для боротьби із ворогом. Кожен, хто зараз обороняє й рятує, лікує й навчає, годує й керує, має в собі частину тієї сили. Ті, хто в наші дні народжуються, зростають і навчаються, – теж маленькі супергерої.

І це потрібно знати кожному, бо життя всупереч смерті – це, справді, особлива сила. Вона дана не просто так, а щоб вижити, пройти свій шлях, бути гідним громадянином. І кожну силу, навіть чарівну, треба берегти, як дар, і використовувати для добра.

Коли замислюєшся над тим, що витримала Україна, що терпить зараз, розумієш, що дійсно є та фантастична стійкість нашого народу, яка дивує весь сучасний світ. Бути українцем – це честь, це гордість, це ознака обраності. Те, що надихає, штовхає вперед, надає сил і терпіння. Як би не було важко, нам треба пам'ятати свою історію, приклади національного героїзму, бути патріотами і просто любити свою націю, свою вітчизну. Моя любов до України – це мій маленький донат на світле майбутнє країни, віра в її розквіт.