На початку війни дитина жила з бабусею в м. Мелітополь, який був окупований 25.02.2022, а я поїхала по справах в м. Трускавець ще до війни. В мене не було можливості вивезти її з окупованої території. Я декілька разів намагалась проїхати через Запоріжжя, але не змогла. Дитина з бабусею сиділи в підвалі декілька днів під час обстрілів, зв'язок з ними постійно зникав. Через деякий час мої друзі (я вчитель англійської мови, але зараз інвалід 2 групи), колишні волонтери Корпусу Миру, які працювали у нас у школі, запропонували мені безпечний шлях до Мелітополя. Я, нарешті, приїхала додому і вивезла доньку на підконтрольну Україні територію. Ми були дуже щасливі з дитиною бачити один одного. Я виховую її самостійно - батько позбавлений батьківських прав, але дитина до даного часу не може оговтатися після всього - вона спить зі мною разом, не залишається наодинці, у неї почався нейродерматит, їй дуже потрібна психологічна підтримка. Вона також дуже сумує за бабусею, яка залишається на окупованій території.

Найбільш важким було покинути рідний дім і всіх рідних, опинитися з донькою у чужому місті без друзів, родичів, без підтримки. Дитина дуже важко переживає розлуку з рідними. Ми повинні були все почати знову, майже без всього, всі речі залишилися вдома.