З початком війни ми ховалися у метрополітені, потім виїхали до іншої області. Дитина боїться різних звуків. Потім ми повернулися додому, бо загинув батько дитини. 

Дитина стала замкнутою, не хоче спілкуватися, кожного дня пише листи тату.

Ми повідомили дитині, що почалася війна, вона проснулася від вибухів, а потім біля нас проїжджали танки. В той день дитина з бабусею збирали документи та речі, а я побігла за водою та продуктами і були ми дома, а потім почали ходити у метро.

Я думала, що самий страшний був день, коли над головою пролетів винищувач, а потім він скинув бомбу в кінці нашого дому, але це не так страшно як день, коли загинув Сергій. Не можемо прийняти цю втрату.

З гуманітарною катастрофою під час війни, на щастя, не стикнулися. Нас годували у метро.