Наша родина вимушена була покинути рідний дім, щоб врятувати життя наших дітей і своє. Ми виїжджали під обстрілами. Старший син досі не може забути дні, проведені в підвалі, звуки літаків, які скидали бомби та артобстріли. Ми нещодавно повернулися додому. Сидимо постійно вдома.

Найбільш важким було те, що треба було тримати себе в руках, заспокоювати дітей, щоб вони не плакали і пояснювати їм, чому ми повинні спати в підвалі, і чому ми покинули рідний дім.

Коли ми були в підвалі, у нас закінчилась їжа, підгузки, не було світла, води, газу. Дитина була свідком руйнування нашого міста та обстрілів.