Війна для нашої сім'ї почалася із звуків вибухів в нашому рідному Харкові на Салтівці. Донька налякалась і досі не може побороти свій страх голосних звуків. Перебування в підвалі далося взнаки. Дитина боїться спати вночі.
Виходили з підвалу на кілька годин, щоб приготувати їжу і сходити в туалет вдома. Коли стало зовсім нестерпно і небезпечно, бо окупанти підійшли занадто близько, то вирішили поїхати. Я, мама-пенсіонерка і донька 12 років.
Вирушили на захід країни до родичів. Дорога була дуже складна. Добиралися 5 діб.
Катаючись з дітьми на велосипеді, моя донька при звуках тривоги просто кидала велосипед і падала на землю, закриваючи вуха і голову руками. Місцеві діти спочатку дивно реагували на таку поведінку доньки, але потім звикли. Я намагаюсь їй допомогти, говоримо з нею про страхи. Але побороти їх поки не вдається.
Півроку прожили на Львівщині. На даний час проживаємо у Києві.
