Вовк Дар'я, 10 клас, Смолінський ліцей №2 Смолінської селищної ради Кіровоградської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Бурла Олена Василівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Одеса. Море... Я зі своєю родиною та друзями купаємося у теплому морі,  засмагаємо під літнім сонечком. Це прекрасний сон, який я хотіла найскоріше втілити в життя з настанням літа. Це наснилося мені вночі 23 лютого. Уві сні я згадую, що вже час прокидатися. Я встаю, а на годиннику вже 7:30, я біжу до мами зі словами, що вже запізнююсь в школу, але бачу сумну маму, яка каже, що я не йду в школу, бо почалася…війна…

Мене охопив страх невідомості, так як ми не знали нічого. Було відчуття, що настав кінець світу.

Перші місяці були найгіршими, здавалося, ніби життя мільйонів українців зупинилося. Невдовзі мій тато йде воювати. Стає ще складніше: я, моя мама та сестричка залишаємося в дома самі без чоловічої опори та тепла, якого дуже бракувало, але нашому татові було у тисячі разів складніше. Він пережив жахливі події, які ми собі уявити не можемо. І все це він подолав насамперед для захисту нашої сім’ї, за що я йому дуже вдячна. І поважаю його ще більше.

Тому ми завжди були поруч з татом морально, ми підтримували його, а він нас.

В той період життя я зрозуміла, що сидіти усією повноцінною родиною за одним столом, обійматись, посміхатись, спілкуватись та дарувати безмежне тепло і любов один одному - є величезним щастям та радістю, хоча раніше це було буденним та звичним для мене. А величезне значення побажання «Мирного неба над головою» я зрозуміла тільки тоді, коли небо перестало бути спокійним. Тепер там літають ворожі ракети…

Але іноді були і щасливі дні. Якось випала нагода зустрітись з татом, тому ми, його  дівчата, поїхали у інше місто, щоб побути трішки з ним у цю ніч. Наповнитися щастям, любов’ю, вірою та силою, щоб жити далі. Це було справжнім подарунком долі для нашої родини.

Я зрозуміла, що проблема людей  в тому, що ми не цінуємо те, що в нас є, ми сприймаємо це як належне. А тільки тоді, коли ми це втрачаємо – тоді починаємо берегти та цінувати втрачене.

Тому потрібно, без сумніву, діяти зараз, бо потім може не настати. Після цього сприйняття я зібралася та почала краще вчитися, бо на даний момент я вчуся в школі і моя зброя у здоланні ворога - це знання, так як я є майбутнім своєї України, я маю бути світлим майбутнім для неї. У школі ми збираємо пакуночки, часто малюємо та виготовляємо різні патріотичні вироби з теплим та добрим посилом для наших героїв  ЗСУ. Підтримуємо їх, щоб вони знали, що вони не одні, що їх чекають вдома, що їх люблять та пам’ятають.

В нас було родинне свято. Хтось подзвонив у двері, я відчинила їх і побачила там тата. В цю дивовижну мить я стала найщасливішою людиною у світі.

Від такого полегшення я нібито пташкою полетіла у блакитне небо. Відтоді усім разом в любові та теплі  йти за омріяною перемогою стало набагато легше.

Ця війна багато чому навчила нас, але усім довелося подорослішати та змінитися. Дякую нашим героям за те, що дарують можливість бути у своєму домі в теплі, а не в холодному укритті, що ми маємо змогу продовжувати жити повноцінним життям, далі підтримуючи один одного у скрутні часи.

Дякую ЗСУ! Пам’ятаємо кожну та кожного!

Скоро настане 1000 день війни і я маю надію, що це буде остання кругла дата у цій війні. Що наступним значущим днем для нас, українців, вже буде перемога, ми будемо дружно, голосно святкувати усім світом. А за перемогою настане  мир, який ми будемо цінувати та берегти.