Війну Людмила зустріла у Кривому Розі - про її початок їй сказали діти. Хотілося плакати - не вірилося, що це відбувається насправді. Двічі ракети падали зовсім поруч із домом, але з часом навіть до цього довелося звикнути. Сьогодні, на четвертий рік війни, Людмила каже: життя триває, і найбільше вона мріє, щоб її діти та онуки жили під мирним небом.