Я зі своєю сім’єю жила в місті Гуляйполе Запорізької області. Коли ми дізналися про початок війни, то не могли в це повірити. З обіду утворилися черги біля банкоматів і аптек. Згодом почалися обстріли. Ми спускалися в підвал або сиділи в коридорі.

Другого березня зникли вода й електроенергія. А зараз немає й газу. Воду нам привозили на пожежних автомобілях.

Одного вечора біля нашого будинку відбувся танковий бій. Ми сиділи в підвалі й рахували постріли. У батька підскочив тиск. Коли вийшли на вулицю, побачили, що сусідній будинок згорів. Інші були пошкоджені.

Страшно, коли люди виходять із підвалу й помирають від побаченого. Так сталося з двома моїми сусідками.

Загинув мій двоюрідний племінник, котрий служив в теробороні. У моєї доньки була паніка. Я відправила її за кордон. Вона повернулася через три місяці та сказала, що немає держави, кращої за Україну.