Мені 44 роки. Живу в місті Охтирка Сумської області. Я інвалід першої групи. Майже нічого не бачу. Через це постійно потребую допомоги. Мене доглядає чоловік.
З перших днів війни були обстріли. 24 лютого у нашому місті загинула маленька дівчинка. Не було світла й води, а деякий час – і газу. Чоловік шукав колонки й набирав з них воду. Ліки замовляли через волонтерів.
В Охтирці зруйновано багато пам’яток архітектури, історичних будівель, церков. Розбита міська рада і житлові будинки. Місто було гарне, а зараз на нього неможливо дивитися без сліз.
Приємно вразило, як наші люди згуртувалися і допомагали одне одному. Чоловіки пішли захищати Батьківщину. Молодь їздила містом і годувала тварин. Бабусі годували хлопців, які стояли на блокпостах.
Я переосмислила свої життєві цінності. Сподіваюся, Бог змилується над нашими чоловіками і над нашою країною. Мій племінник на війні. Я сподіваюся, що ми зможемо подолати російську навалу. Надіюся, що війна скоро закінчиться.
