Я жила в Гуляйполі. Після початку обстрілів я з дітьми сиділа в підвалі. Ніколи не думала, що маленьку дитину доведеться піддавати таким випробуванням. Не було світла й води. Два тижні мені довелось жити в страху. Магазини не працювали, продуктів не було. Воду доводилось ходити шукати по місту.

Росіяни бомбили і вдень, і вночі. Снаряди прилітали в житлові будинки. 

Я з родиною виїхала до Запоріжжя. Мій тато загинув на війні, після цього я стала міцнішою. Зараз живу одним днем, планів не будую, бо не знаю, що буде завтра.