Війна мене застала вдома. У перший день з донькою та сином-інвалідом пішли у погреб. Просиділи три години, потім вийшли. Обстріли не припинялись, тож доводилось постійно спускатись у підвал. Через десять днів ми виїхали. Я евакуювалась до Кривого Рогу, донька – у Болгарію. Згодом донька з дітьми повернулась до України, зараз живемо разом в одній квартирі. У Дружківку періодично їздить донька.

Нещодавно був приліт біля нашого будинку, тому доводиться їздити та ремонтувати житло.

Найбільше мене шокують страждання дітей. Боляче чути їхній крик та бачити їхні сльози. Хотілося б, щоб війна скоро закінчилась. Сподіваюсь у  травні це станеться.