У моєму селищі з першого дня війни почались обстріли з «Градів». Будинки горіли у мене на очах. Я з вікна бачила, як розриваються снаряди у повітрі. 

У моєму будинку пробило дах. Коли йшов сніг, вода стікала по стінах. Магазини та аптеки у селищі не працювали. Два тижні я жила без хліба, готувала сама вдома з прострочених дріжджів. Згодом почали завозити гуманітарну допомогу та видавали по одній буханці на руки. Але все ж таки довелося виїжджати, бо було дуже небезпечно залишатись вдома.

Зраз я з сином живу у Полтаві й чекаю на перемогу і повернення додому.