Шеремєєва Ліна, вчитель Подо-Калинівський ліцею Ювілейної сільської ради Херсонського району Херсонської області

«Війна. Моя історія»

Для мене та моєї родини війна почалась саме 24 лютого. Не десь там, на Сході та по телевізору. А у мене на очах, коли колони ворожих танків йшли годинами без зупинки через село. Коли наші воїни, не маючи жодної зброї та підтримки, намагалися зупинити цей кошмар. Ціною свого життя. Тоді я і відчула увесь металевий смак слова «війна».

Це  - шок, біль, безпорадність, злість і ненависть… Воно жерло мене та моїх близьких із середини. І лише липкий і огидний страх  притупляв цю какофонію емоцій. Звичайно, так довго не могло тривати. Нам довелося покинути дім. Але не змогли покинути країну.

Скоро буде 2 роки як я не можу обійняти маму і тата. Вони там, в окупації. Спілкування, радість за досягнення онука їм доступно тільки через екрани телефонів. І це розкіш! Я одночасно і поряд, але і так далеко. До мого дому сотні кілометрів розбитих мостів, випаленої та замінованої землі.

Але ми чекаємо і будемо чекати стільки, скільки буде потрібно. Якщо чесно, все одно на дім. Аби наші воїни повернулися до рідних живими. Аби ми всі возз’єднались. І не були розкидані наче сліпі котенята по усій планеті. Аби ми були впевнені у завтрашньому дні.

За увесь цей час ми всі усвідомили, що гналися за такими нікчемними речами як, наприклад, матеріальних благ… Безумовно, це важливий елемент нашого буття. Але для більшості воно розсипалося на попіл. І, мабуть, як фенікс із цього попелу відродилися наша Гордість та Незламність. Мої рідні, як і тисячі інших воїнів ЗСУ виборюють краще майбутнє для наших дітей. І до поки вони б’ються, вогонь у моїй душі не згасне!