Дудка Дмитро, 25 група, Вище професійне училище №25 м. Хмельницького

Вчитель, що надихнув на написання — Костенко Оксана Дмитрівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

24 лютого 2022 року стало переломним моментом для всіх українців. Цей день став для всіх нас стартом нової реальності – ми стали усвідомлювати, що майбутнє нашої країни залежить від нашої єдності. Ми всі об’єднали свої зусилля і кожен намагався зробити свій внесок у спільну справу.

Коли почалася повномасштабна війна, я був звичайним учнем 8 класу, і, як більшість однолітків, мріяв про майбутнє і будував плани. Але з перших днів війни я зрозумів, що моє життя і життя мільйонів українців більше ніколи не буде таким, як раніше. Той навчальний рік я закінчив вдома – дистанційно, через постійні тривоги та обстріли мирних українських міст рашистами.

У наступному 2022/2023 навчальному році адміністрація моєї школи неодноразово організовувала благодійні ярмарки, кошти з яких ішли на підтримку наших воїнів.

Я також брав участь у цих ярмарках та донатив власні заощадження на допомогу ЗСУ.

Це було дуже важливо для мене, адже допомагати нашим захисникам – це вкладати частину себе у нашу перемогу. Попри всі труднощі, які випали на долю нашої країни, я зрозумів, що сила українського народу у єдності.

За тисячу днів війни я побачив багато людських втрат та страждань, але наш народ не падає у розпач, а з мужністю бореться за свої права, незалежність та гідне життя у вільній країні.

Віра в перемогу, бажання зберегти свою країну, культуру та українські традиції – надихають наших людей на нові звершення.

Війна навчила нас цінувати те, що ми маємо і не втрачати надії на щасливе майбутнє, навіть у найважчі часи. Майбутнє України – це ми, а тисячу днів війни – частина історії нашої непереможної країни, яка залишить незабутній слід у наших серцях.