Дуже страшно було з дітьми, коли починалися вибухи, завжди бігли в погріб, це був стрес для всіх. Вирішили виїжджати з міста. Брали мінімум речей та документи. Після деокупації їздили додому, хотіли забрати речі, техніку, але будинок розграбовано. Вчимося жити по новому. Планів на майбутнє поки не будуємо. Коштів на придбання житла немає. Стараємося не падати духом. Віримо, що повернемося додому.

Найскладніше - це переїзд з рідного міста, залишити все, що роками наживав. Вкладав всю душу в дім та двір. Зараз винаймаємо житло, дуже важко жити знаючи, що це чуже. Всі друзі та знайомі роз'їхалися по всьому світу. Дуже важко все це усвідомити. Але ми знаємо, що як раніше вже не буде, сподіваємося, буде ще краще наше життя!