Я часто згадую життя в свої молоді роки. Нам було легше жити, люди були добрішими.
Добре пам'ятаю перше бомбардування з літака. У мене був ступор, не могла повірити, що нас бомблять. Коли почула, що падають бомби, я забігла в підвал.
Потім поїхала до дочки в Київ, і коли там пролітали літаки, я втягувала голову в плечі. Той перший обстріл мені запам'ятався на все життя.
На тлі обстрілів я сильно захворіла. У мене була операція на серці, я не могла дихати. Мені замінили два клапана в серці, я отримала нове життя, спасибі доктору.
Я не можу поїхати в рідну Горлівку. Син з невісткою живуть в Росії, тепер і до них не можу поїхати. Дуже важко, що ми не можемо бачити родичів.
Мрію, щоб закінчилася війна і ми могли побачити своїх дітей і онуків.
