Через війну наша родина вимушена була покинути рідну домівку. Неможливо було залишатися у своєму місті. Були постійні обстріли. Був приліт у перший під'їзд нашого будинку. Тоді вибило скло у кімнатах. Навіть зараз дуже важко згадувати. Дуже важко було заспокоювати дитину, коли і сам знаходишся у стані стресу. А найбільш важче було залишити абсолютно все і податись кудись, де у тебе немає житла, рідних, друзів, елементарних речей для життя. В нашому домі з початком війни не було тепла, світла. Магазини закрилися. Щоб придбати продукти хоч якісь, потрібно було під обстрілами бігти на інший кінець міста. Теж саме і з аптеками.