Наша сім'я з Херсону, 9 місяців ми були в окупації. Тепер прийшлося тікати, рятувати дітей від обстрілу.
45 діб жили без води, світла, опалення, зв'язку. Медикаменти теж не завозили. Спали в коридорі на підлозі, в підвалі. Якось їхали з дітьми додому і неподалік був прильот, на наших очах розірвані тіла людей, трупи, бачили як згоріло все, що я будувала 15 років (моя робота). Кожну гривню я вкладала в розвиток, всі заощадження, але все згоріло до тла.
Діти не мали змоги навчатися, не мали змоги спілкуватися з друзями. Мої дівчатка дуже тяжко пережили ці жахи, зараз дуже замкнуті, важко йдуть на контакт, але ми працюємо над цим.
Дуже тяжко з двома дітьми в чужому місті, без роботи, без свого житла.

Але ми не падаємо духом, віримо в найкраще!