До війни ми жили на околиці Харкова, як раз біля окружної дороги. Війна у нас почалася з першого дня. Вибухи були дуже близько. Ми побігли ховатися до школи, але вона стоїть прям біля окружної дороги. Стало чутно, як вже йде важка техніка. Потім в школу влучив снаряд. В будинки поруч також влучили снаряди, один з них почав горіти. Дуже страшно було виїжджати, всю дорогу трусило від страху, бо навколо постійно були вибухи.
У дитини досі залишились фобії, вона не хоче повертатися додому, боїться. Було дуже страшно, бо вибухи та пожежі були прям поруч. Донечка постійно трусилась, не могла заспокоїтися. Одного разу я її посадила до ванної кімнати, дала їй фарби і попросила помалювати. Тільки тоді дитина хоч трошки заспокоїлася.

Була нестача їжі, питної води. На районі був тільки один магазин, в який на другий день війни влучила ракета, і він перестав працювати. З питною водою взагалі були великі проблеми.