Мені 38 років. Я мешкала в Харкові з чоловіком і сином.

24 лютого ми були вдома. Поряд з будинком розірвався снаряд – у квартирі посипалися вікна.

Шокувала авіація, адже неможливо передбачити, куди літаки скинуть бомби. Це найстрашніше.

І поблизу не було де сховатися. У підвалі прорвало трубу – його затопило. Ми ходили в метро. Я дуже переживала, щоб ніхто з моїх рідних не загинув.

Воду подавали за графіком. З продуктами все було добре. Ліки ми також мали.

Дуже страшно було евакуюватися, бо навколо розривалися снаряди. Ми приїхали в Охтирку. Забрали з собою собаку. До війни я працювала майстром манікюру, зараз також при роботі: знайшла клієнтів на новому місці.

Сподіваюсь, що війна скоро закінчиться.