Ми пережили 2014 рік. Ми бачили як це все тоді відбувалося, то вже були налякані. І 2022 року на початку березня почали бомбити, літати літаки. Ми, довго не роздумуючи, виїхали всі із Слов'янська. 

У 2014 ми нікуди не виїжджали. Всі думали, що це не сьогодні-завтра закінчиться, а вже як надумали виїжджати, було пізно. Тому довелося переживати всі ті жахи, які були у 2014 році, бачити це все. Тому у 2022 році прийняли рішення моментально.

Коли розпочалася повномасштабна війна, нам зателефонували, сказали про це. Ми поїхали в магазин, скупились. Побачили, що багато людей, багато машин виїжджають. Перший день ми ще залишались: сподівалися, що не сьогодні-завтра все закінчиться. Але потім, уже на початку березня, коли почали скидати гранати, бомбити, ми одразу прийняли рішення виїхати. 

Найскладніше було те, що моральний дух упав. Дуже складно було зібрати все своє життя в одну валізу, залишити все, що було, і виїхати ні з чим. А з іншого боку - воно зараз нічого й не потрібно. Аби був мир. 

Найбільше шокують звірства російської армії. Що страждають не лише військові, а й мирне населення. Школи, дитячі садки, приватне житло. Все знищують.

Мирноград ми обрали тому, що ближче до дому. Сподівались, що війна сюди не дійде.

Цілий рік мріємо, щоб закінчилася війна. Поки мрії не здійснюються. Залишилася тільки надія.