Коли почалася війна, була вдома. І не вірила що почнеться. Коли прочитала в фейсбуці вранці 24 лютого не повірила, поки не включила телевізор. 

На щастя, в моєму місті бойових дій не було.

Були лише прильоти ракет( Дякувати Богу, і від цих ракет ніхто не загинув. Але були проблеми з логістикою і пусті магазини, аптеки. Декілька місяців купити продукти, зняти гроші було дуже складно.

Дуже шокували звірства, що відкрились, коли деокупували Київщину, катівні, вбивства цивільних, розстріляні автівки людей, що намагались евакуюватися. 

З гуманітарною катастрофою під час війни стикнулися. На щастя, це було не дуже довго і після деокупаціі Київської області логістика почала поступово налагоджуватися .

З родиною зараз разом, ніхто не виїхав. Не працюю, в пошуках роботи. 

Приємними моментами було, як наші прості люди виходили на танки, як послали прикордонники Зміїного.