Ми виїжджали під обстріли, залишились без дому та речей. У доньки від стресу відняло праву сторону обличчя. Дякую небайдужим людям, які допомогли нам, відвезли до лікарні і донька швидко почала одужувати. Після того, ми поїхали до Івано-Франківська, а там нам сказали, що у селі є вільні будинки, де ми зможемо зупинитись. Одразу було дуже важко, потім звиклись. Сусіди дуже добрі люди, допомагали хто чим може, я їм за це вдячна.
Дуже шкода усе нажите, але найголовніше, що всі живі.