Внаслідок війни ми вимушені були тікати. На евакуаційному поїзді ми виїхали до родичів в село. В мене двоє дітей, старша донька (13 років) переживає вже другий раз це жахіття, їй важче всіх емоційно та психологічно. Вона зараз навчається тут в школі, діти дуже суворі, обзивають та оскорбляють за те, що вона з Донбасу та розмовляє російською мовою.

В 2014 році ми жили на 9 поверсі, а над нами сидів російський снайпер, вона досі боїться всіх людей в формі.

Шокувало все! Напад, люди гинуть ,лишаються домівок, в мене дуже багато знайомих втратили життя, і це дуже важко! Дуже шкода дітей! Наша громада допомагала нам до грудня місяця, а зараз виживаємо за кошти ВПО.