Мені 67 років, я безробітним пенсіонером залишився. Я у фермера працював механізатором, ми хліб вирощували. А зараз ми біженці. Усі наші землі – під обстрілами. Хату нам розбили.

Коли росіяни до нашого села дійшли – тоді війна почалася по повній. 

Ми півтора року ще жили в підвалі в себе, а потім, коли вже нам хату розбили, виїхали самі. У нас машина старенька була. 

Шокувало те, що ми жили нормально, вирощували хліб, а потім усе зруйнувалося. І куди ти вже підеш на роботу в такому віці? Я у фермера працював 15 років на одному місці. А тоді фермер залишився без роботи, і ми теж. Техніки половину розбили в Степногірську, половину вигнали. А днями і в доньчину хату влучило та розбило її. 

Перенесли ми все це болісно. Дружина дуже боялася, у неї серце боліло. У мене і так спиця в нозі, а тепер взагалі кульгаю. Дуже позначилося на нас те, що ми півтора року прожили в погребі.

Хочу, щоб діти та онуки були живі, щоб робота була. Ми зараз скитаємося по чужих людях. Стільки будувалися, заробляли! У дітей квартира теж розбита, тепер незрозуміло, де жити. Хочеться більше за все, щоб був мир і було житло.