Ми з Гуляйполя: у мене є дружина, дитина, батьки. Зараз мешкаємо в Запоріжжі. Ми переїхали через бойові дії.

24 лютого були вдома, спали, а коли прокинулися, то з новин дізналися, що почалася війна. Перша ніч була особливо важка. Ми всі хвилювалися. Я не спав – думав, що буде з родиною, що буде з нашим містечком.

Найбільше шокували вбиті і поранені люди, бо розбиті будинки - це вже таке: відбудується. А от життя не повернути. 

Дуже лякали близькі прильоти біля нашого будинку. Коли розбили сусідську хату, ми вирішили виїжджати.

Сусіди наші виїжджали машиною і забрали нас, а батьки виїжджали в цей день автобусом. Спочатку ми зупинилися у родичів в Запоріжжі, а потім знайшли житло і собі, і батькам. Дорога не була важкою, виїхали нормально.

На даний момент труднощі - це робота і житло.

Війна скріпила відносини в сім’ї. Дужче почали переживати один за одного, більше задумуватися про своїх близьких, рідних, за дітей і батьків.

Кожного дня ми всі чекаємо, коли скінчиться війна. Мені здається, що довго це все не буде тривати. Ми переможемо і будемо жити в мирній європейській країні, де наші діти не будуть боятися, що це зможе повторитися. Ми віримо в ЗСУ. Слава Україні, все буде Україна.