Як це було? Ну ось так: виходиш у двір і чуєш «геп-геп-геп-геп». А через Петрівку все тільки летіло, якісь вогняні кулі.

Зрозуміло, було страшно. Ми в підвалах ховалися, молодь виїжджала, дітей вивозили. А ми вже старі, куди нам їхати? Та й їхати не було за що.

І по підвалах ховалися, і навіть ночувати ходили в підвал. У підвалі начебто не так страшно, тому що в будинку вікна можуть розлетітися.

Увечері дивишся – летить повз вікно якийсь блискучий предмет. І що воно таке? Страшно було.

Усе-таки Петрівку менше зачепило, переважно стріляли в Щастя. Я живу на околиці, наприкінці провулка – лісок. І там є вирви, де падали снаряди. А до житлових будинків не долетіли.

Дуже хочеться забути швидше ті бомбардування. Начебто б і не бомбили, а страх все одно був. Хотілося кудись утекти. З хати було страшно виходити.