Ірина довго не могла повірити, що розпочалася повномасштабна війна. Жінка сподівалася, що, можливо, російські солдати зрозуміють, що їхня місія неправомірна, і повернуться додому, але з часом прийшло усвідомлення - вони справді прийшли вбивати.

Родина Ірини чула, як ракети пролітали над головою, і в якийсь момент почули вибух неподалік. Ірина знайшла своє покликання у волонтерстві. У березні їй повідомили, що у школі почали плести маскувальні сітки. Вона одразу зрозуміла, що не може просто сидіти, і також долучилася до роботи.