Харків називають студентським містом. У ньому розташовані понад три десятки національних університетів та академій. Кількість студентів за мирних часів сягала 160 тисяч. Внаслідок російської агресії, за офіційними даними, щонайменше 90% вишів так чи інакше постраждали. Шкоду одному тільки університету імені Каразіна попередньо оцінили в 100 млн євро. Слухайте подкаст «Воєнний Харків: центр міста», епізод другий — «Незламний економфак». Матеріал Media Port.
За рік після ракетної атаки росії у кварталі на вулиці Мироносицькій, де сусідять поліція та СБУ, сонячно й тихо. Лише постукують інструменти та будівельна техніка.
Проїзд частково обмежено. З люків визирають зв’язківці «Укртелекому». Тягнуть вулицею дроти.
«Проводимо у нашому місті інтернет та зв’язок».
На даху поліцейського управління скрипить залізо. Схоже на те, що розвалені агресором споруди сподіваються зберегти. Навчальний корпус навпроти — пам’ятка архітектури.
У 1920-х роках у цих стінах засідала радянська влада. В незалежній Україні базувалися факультети університету Каразіна — в останні часи економфак та Каразінська школа бізнесу
Розбомблені росією коридори показує заступник декана і викладач Дмитро Мангушев.
Дмитро Мангушев працює заступником декана економічного факультету ХНУ ім. В. Н. Каразіна
Приміщення завалені уламками стін, вікон, залишками меблів.
росія завдала ракетного удару по Мироносицькій 2 березня
На сходах між поверхами відкривається панорама на сквер та фонтан.
Зі зруйнованої будівлі на вул. Мироносицькій, 1 відкривається вид на символ Харкова — Дзеркальний струмінь
Вид, повз який щодня ходили викладачі та студенти, для Дмитра Мангушева нині став особливо цінним.
«У мене ще навпроти туалету кабінет. Думаю, нехай! Найкраще — я можу підійти до вікна… Інколи я закривав очі і думав: як же класно — мати кабінет та бачити центр міста, сквер, Дзеркальний струмінь, як це класно! І розумію, що тепер можу це згадувати».
З початку обстрілів Харкова заступник декана не залишав місто.
«Те, що я знаю, — було два влучання. Куди вони цілились, куди збирались поцілити орки, я не можу сказати. Можу сказати, що намагаюся оминати будівлю, коли планую маршрут по центру міста. Дуже болісно дивитися на це, розуміючи, що це не землетрус, не якесь стихійне лихо, а лихо з оркостану, яке прийшло, прилетіло і вдарило. Хтось каже, що вони намагалися поцілити по старих картах, чи у будівлю навпроти, та мені байдуже! Добре, що вижив охоронець. Майно, звісно, пошкоджене. Те, що не згоріло, було затоплене водою. Дах відкритий…».
Частина кабінетів факультету повністю завалена
Вперше після ракетного удару по факультету Дмитро приїхав у зруйнований корпус за тиждень. Разом із колегами шукали печатку.
«Ми приїхали сюди, і цю подорож я ніколи не забуду. Це порожнє місто… Те, що зараз, і те, що було… Ми вже починаємо забувати! Чи не хочемо думати про те, що війна йде поряд. І це найстрашніше. Бо на початку повномасштабного вторгнення була більша згуртованість, якщо говорити про загальну ситуацію. Зараз весна, багато машин, а тоді — нікого взагалі.
На дорогах стояли укріплення, людей було небагато. І ми приїхали, побачили все, я і ще декілька викладачів шукали печатку. Це важлива річ і її відновлення в тих умовах, не розумію, як можна її було відновити… Це було щось таке, що не вкладалося в розум — все понівечене, все розбите. Знайшли ми печатку і вже тоді з’явилося таке бажання: і те забрати, і те потрібно! І як же ж без цього? І потім потихеньку, наїздами, з урахуванням ризику обвалу, я ж не будівельник, не можу сказати. Хоча залишки ракет в даху влітку ще були».
Зайти до власного кабінету Дмитро Мангушев вже не зміг.
«Стеля впала таким чином, що я не можу підібратися. Як потім виявилося, влучання було майже в мій кабінет на четвертому поверсі. Коли я бачив відео, палав найбільше саме він. На третьому поверсі були кафедри. Кабінет декана був на другому поверсі. Його заступники — на четвертому. Четвертий поверх — найбільш постраждалий, тут була найбільша аудиторія. І саме взимку відремонтували стелю. Горище, все, що зверху, замінили. Ми так довго чекали, що у нас буде новий дах в корпусі, і він у нас з’явився. І минуло два місяці, як його здали — і зруйновано. Ну що? Давайте поплачемо, давайте поридаємо. Що ми могли зробити? Забрати найбільш цінні речі. Це інформація, жорсткі диски, комп’ютерна техніка. Монітори майже всі були зруйновані».
Тим часом в університеті тривала евакуація студентів. Масово виїжджали іноземці. Спілкування відбувалося онлайн.
«Швидко зробили загальний чат по факультету для викладачів, щоб орієнтувати, підтримувати. Потім був загальний для всіх охочих викладачів, де ми ділилися емоціями. Мали висловитися про те, що коїться, донести інформацію від головного корпусу, ректорату. Щодо студентів — намагалися донести інформацію, що факультет-то залишився, що факультет — це не Мироносицька, 1, це не папки канцелярські, стільці чи дошки. Це місце, де факультет надає знання. І десь з десятих чисел березня університет Каразіна продовжив роботу в дистанційному форматі».
«Я вважаю, що мірятися, хто більше постраждав, не варто. А саме ми стали сильніше. Вже тоді ми назвали цей чат «Незламний економ». А потім це слово «незламність» взагалі для нашої країни, для кожного мешканця стало названим».
.png "Імена")
