Мирно спали в своїй квартирі , в нашій найкращій Бучі. Проснулися від вибухів, що лунали в сусідньому Гостомелі.

Відразу важко було повірити, що розпочалася повномасштабна війна.

Найбільше шокували звірства окупантів .Першу вчительку мого старшого сина разом з родиною закатували, розстріляли та спалили.

Дуже багато людей вбили нелюди, діток.....це неможливо прийняти, дуже болісні спогади.

Дякувати нашим ЗСУ, ми повернулися з родиною додому в Бучу. Але душевні рани за скалічені долі, обірвані життя ніколи не забути. Не вистачить сліз, щоб виплакати цю біль. Роботу наразі маю, я медик. Хочу удосконалювати, поглиблювати свої знання, щоб допомогати тим, хто потребує.

Приємних моментів було дуже багато. Згуртованість, доброта, милосердя українців, дорослих і дітей. Патріоти, готові боронити свої домівки, свою землю ціною власних життів.

Я дякую Богу, що я Українка! Це велика гордість.