Мені 59 років. Живу я в Дружківці з мамою вдвох у своєму будинку. Пенсіонер, переніс два інфаркти. Я нікуди не виїжджав. А куди їхати? В мене мати хвора, в неї онкологія. Мені постійно треба її в Краматорськ в лікарню возити. 

Я був на роботі тоді. Почали всі бігати, тікати з роботи і все таке – так перший день війни запам’ятався. 

У нас не було ні світла, ні газу. Нічого не було: на кострах їсти готували. Зараз трошки краще, а так - нічого хорошого немає.

Дуже багато людей гине, це шокує. Але куди діватися? Потрібно звикати до всього і жити далі.

Віримо, що все буде добре. Все буде Україні. Все буде гарно.