Я жив в Бахмуті. Відпрацював 40 років учителем фізики в одній і тій же 18 школі.  

Війна і 2014, і 2022 року застала мене в Бахмуті. Потім жінка померла, залишились донька і зять. Внучка жила самостійно, вже заміжня. Я на інвалідній колясці, в мене ноги відмовили. Доглядали мене зять і донька, відвідувала сестричка. Сестричка померла.

Коли в 2022 році стало небезпечно, зять прийшов і сказав: «Батьку, поїдеш з нами». 

Я кажу: «Куди?» А він: «Неважливо. Куди ми - туди і ти поїдеш». Я спочатку не хотів. Зрозумів, що вони були праві, тільки коли ми вже їхали в дорозі і я побачив, яка обстановка. Дуже їм за це вдячний. 

Дуже багато блокпостів було, перевірки документів, але ми проїхали. Приїхали сюди на місце, де ми проживаємо, влаштувались. Я не тільки лежачий образ веду – мене зять вивозить на риболовлю, дає можливість мені згадати молодість. Пенсію я отримую, але діти мені допомагають більше, вони рівноправно доглядають за мною, і я їм вдячний.

Я зараз думаю, що якщо я повернусь в Бахмут, мені буде набагато гірше, тому що ми тут втрьох, а там я буду один. Зараз я дітям дуже вдячний. Вони, як хороші діти, за мною доглядають. 

Війна закінчиться, як тільки кацапам дадуть добре і люди об’єднаються. Люди починають розуміти, що братство, яке нам пропонували кацапи, воно не дуже братське. Я не знаю, коли, але закінчиться нашою перемогою, це точно. Я думаю, на 100 % Україна буде незалежна і буде самостійна.