Ми стали опікунами нашої 11-річної онучки Валерії. Її батько вважається зниклим безвісти, а мама загинула наприкінці 2016 року. Коли дівчинка згадує про батьків, не може стримати сліз.
Ми з чоловіком зважилися на опікунство, хоча самі маємо проблеми зі здоров'ям. У мене незворотні зміни в ногах почалися вісім років тому після інсульту. Підкосила здоров'я і війна – наше село Максимільянівка розташоване біля прифронтової Мар'їнки. Стріляли прямо біля нас, а я сиділа у дворі й думала: якщо доля померти тут – значить, так і буде.
Раніше чоловік працював на шахті «Трудівська», яка зараз на непідконтрольній території. Зараз пенсії ледь вистачає на найнеобхідніше.
Ми використовуємо файли cookies, щоб ви отримали найкращий досвід користування сайтом. Продовжуючи роботу із нашим сайтом, ви підтверджуєте використання сайтом cookies вашого браузера.