Мені 42 роки. Маю дружину, сина й доньку. Ми жили в Бердянському районі. Наше село опинилося в окупації. У магазинах все розкупили ще в перші дні війни. Лікарні не працювали. 

Дружина зламала ногу і два тижні шкутильгала. Отримала медичну допомогу лише після того, як виїхала з окупації. Довго лікувалася.

Ми виїхали після того, як над нашим селом пролетіли крилаті ракети. В дорозі бачили багато страшного. У всіх був стрес. Діти досі налякані. Окрім того, син сумує за дитячим садком. 

Головне – перемогти, а далі ми все відбудуємо.