Двадцять четвертого лютого я повинен був їхати з Києва до Маріуполя, але почалися обстріли і я не зміг дістатися вокзалу. У Маріуполі була моя дружина, вона встигла виїхати з міста останнім потягом. Ми зустрілись вже у Києві у сина. Посиділи під обстрілами ще два дні. Після того, як поблизу нашого будинку впав уламок ракети, вирішили їхати далі. 

Зараз ми живемо на Закарпатті. Найбільше мене шокувало те, що росіяни зробили з рідним Маріуполем. Мені боляче було дивитись фото розбомбленого драмтеатру. 

Я сподіваюсь на перемогу України. У майбутньому хотілося б, аби в країні була вибудована потужна система захисту.