Володимир Анатолійович з дружиною жили на Салтівці, тому відчули на собі воєнні дії росіян з перших хвилин нападу. Вони розгубились, бо не очікували такого  

Мені 38 років. Я проживав у Харкові з сім’єю. Перші 10 днів війни ми були у Харкові, але нервова система не витримувала. 

24 лютого мене розбудила дружина. Ми спимо в берушах, тому я взагалі нічого не чув. А дружина каже, що чула вибухи, але не зрозуміла, що це. Ми жили на Салтівці. О п’ятій ранку вже було чутно вибухи, видно, як на окружній щось палало. Ми такого не очікували.

Я в перший день пішов закупився продуктами. Вода у нас була, бо ми замовляємо. Проблема була з бензином. Більшість АЗС не працювали - люди масово виїжджали, було важко купити бензин.

Десь на другий чи третій день я із відеосюжетів побачив, як недалеко від нас на перехресті влучив снаряд в автівку і вона згоріла. А там була сім’я - троє людей. І це був один із шокуючих моментів.

Були постійні обстріли, над нами постійно літаки літали, і ми прийняли рішення виїхати до Полтави. Тут живуть родичі дружини.

Нещодавно я пройшов курси графічного дизайну, які були профінансовані урядом Японії. В цьому напрямку намагаюсь розвиватися.

Гадаю, якщо будуть достатні постачання зброї,  то цього року війна закінчиться.

Дуже хочу повернутися до Харкова, повернутися до нормального життя. Забути це все, звісно, не вийде. Сподіваюсь, що країні вдасться відновитися і стати ще сильнішою і економічно, і усім іншим.