Коли почалася окупація, ми залишилися вдома, тому що не було можливості виїхати. У нас вже була одна дитина, а другу я народила прямо в окупації. Все відбувалося під постійні обстріли. Часто не було світла, зв'язку, нормальних продуктів.

Ми жили в страху і майже без інформації про те, що відбувається навколо.

Зв'язку не було тижнями, і ми не могли нікуди додзвонитися. Коли з'явилася хоч якась можливість виїхати, ми вирішили їхати. Дорога була важкою і небезпечною, але ми все-таки вибралися і дісталися Одеси, сподіваючись почати все спочатку. Зараз чекаємо тільки миру та повернення додому.