Я з міста Дружківка. Мені 43 роки. Я нікуди не їхав, був тут постійно. У мене з сім’ї – тільки мати похилого віку, зі мною живе.
Я будівельник, в перший день війни був на роботі. А потім роботи ніякої не стало взагалі. Доводилось жити на те, що раніше накопичив.
Шокувало, коли у нашому місці в будівлю банку прилетіло, школу рознесли. Я цю школу будував свого часу.
Я все ж таки оптиміст, сподіваюсь, що ми переможемо. Бо без надії нема й ніякого сенсу.