Коли прийшла до нас війна, я була вагітна на 5 місяці. Почалися обстріли, постійні сирени. Коли був обстріл неподалік нашого будинку, старша донька перелякалася так, що в очах полопалися капіляри. Після того на кожну сирену була сильна істерика, після якої було тяжко її заспокоїти. Ми вирішили виїхати з міста. Довго донька боялася будь-якого звуку.

Найважчим для нас було покинути дім, а для доньки те, що друзі далеко, спілкуватися ні з ким. У неї часто бувають сльози, що з нею ніхто не спілкується, бо вона ВПО, що друзі далеко. Бува таке, що я навіть не знаю, що робити в таких випадках.

Донька стала свідком обстрілу міста. Це сталося на початку війни. Дитина була вдома і отримала сильну психологічну травму.