«Довгий час я себе переконувала, що потрібно просто потерпіти»

Коли почалась війна, стало дуже неприємно на душі. У нас з чоловіком маленька п'ятирічна дитина, тому у квітні ми вирішили виїхати до батьків у Сумську область. Нам сказали, що потрібно евакуюватися. У Мирнограді постійно вили сирени, життя дуже змінилося у порівнянні з довоєнним. У нас були заощадження, була можливість виїхати, тому ми наважились.

У перші дні війни була паніка, але я до цього ставилася по-філософськи. Головне, щоб був хліб і продукти першої необхідності.

Потім усе поступово почало налагоджуватися. Я себе переконувала, що потрібно трохи потерпіти. Тим більше, що були запаси продуктів і медикаментів.

Син хоче додому, скучив за своїми друзями, за школою. Але є і позитивний момент у всьому цьому – ми більше проводимо часу один з одним. Дуже допомагає спілкування з людьми, воно відволікає від проблем. Люди нас тут прийняли добре.

Щоправда роботи немає, отримуємо допомогу як ВПО. Завдяки чоловіку у нас все добре.

Хочеться додому. Вірю в те, що буде Перемога, ми повернемося і життя налагодиться. Сподіваюсь, що це станеться до літа. Майбутнє буде гарним. Люди згуртуються і стануть добрішими один до одного.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/