Війна стала дуже травмуючою подією. На жаль, 24.11.2021 року
раптово помер батько моєї дитини, а вже через 3 місяців почалась війна.
Ми не встигли оговтатись від одного горя як настало інше. Також прийшлося жити в підвалі школи де було більше ніж 600 чоловік.
Першого дня ми прокинулись від вибухів. Після того як уже зрозуміли що почалося повномасштабне вторгнення, то пішли купувати продукти харчування та найнеобхідніші ліки. Черги були дуже великі, але після того як побачили літаки в небі, то все кинули і пішли до укриття, а саме до школи № 19, де і в подальшому пробули весь час. Дитина сама почула вибухи і спитала що трапилось, для всіх був стрес в не розуміння що робити далі. Але намагались не панікувати.
Страшних днів було безліч, бо ми весь час перебували в місті Чернігові, яке було в оточенні. Але, напевно, найважчим було коли прийшовся обстріл школи, в підвалі якої ми перебували і
зі стелі на нас все посипалось, а поверхом вище почалась пожежа.
Ми стикнулись з психологічними труднощами, бо бачили поранених людей під час обстрілу міста.
Продукти харчування та медикаменти зовсім не доставляли.
Групувались колективно і ділились запасами у кого що було.