До війни жили нормально, був живий чоловік, але три роки його вже немає. Всю війну ми пережили удвох, на деякий час їхали в Святогірськ. Діти залишилися тут. Нас поселили в пансіонат, і ми жили там 10 днів, а потім повернулися додому. Незабаром знову поїхали, бо знову почалася стрілянина.

Було добре, коли давали «гуманітарку». Ми отримували цукор, соняшникову олію, крупи. Я отримувала допомогу тільки від Фонду Ріната Ахметова.

Досі живу зі страхом. Горлівка знаходиться поруч, нам добре чутно, що стріляють.

Дуже страшно. Ми не знаємо, що буде далі. Я весь час боюся війни.