Я працювала вчителем у Маріуполі. У перші дні було тривожно, але думали, що все швидко закінчиться. Спочатку довго вагалися, а потім було пізно кудись їхати.
Зникло світло, вода, газ. Коли в нашому будинку вибило вікна і двері, пішли до нашої свахи. Потім евакуювалися. Осіли в Івано-Франківській області.
Лякали постійні обстріли. Росіяни з усіх видів зброї накривали цілі квартали. У нас з’явився рефлекс: коли літак пролітає над головою – ми намагаємось сховатися. Досі руки тремтять, коли згадую. Живемо надією повернутися додому.
