Мене звуть Амалія, мені 4 роки. Ми з родиною жили в Олешках в Херсонській області, але зараз це місце в окупації. Ми переїхали до Одеської області, у місто Кілія, але досі мої бабуся, дідусь та дядько залишаються в Олешках. У нашій родині є мама, я і дві сестрички. У цьому році старша сестричка одружилась, і її чоловік служить у війську.

Війну ми застали в нашому рідному місті Олешки. Скрізь лунали вибухи, літали літаки та гелікоптери. Коли російські війська наблизилися до нашого міста і танки з'явилися неподалеку від нашого будинку, ми перебралися жити у підвал. Навіть там мені було страшно, але я завжди там перебувала, бо на вулиці та в будинку було ще страшніше.

Восени мама вирішила вивезти нас у більш безпечне місто. Проте і зараз іноді вночі я плачу, боючись сирен та гучних звуків, і дуже переживаю за своїх рідних.

Моя найбільша мрія - це завершення війни і перемога України, щоб я могла повернутися додому. А з іграшок я мрію про велосипед.

Досі мої бабуся, дідусь та дядько залишаються в окупованих Олешках