Я жив у Маріуполі з дружиною і дітьми. 24 лютого я був у Волновасі і зранку прокинувся від звуків вибухів. Почався обстріл передмістя. Я зв'язався з дружиною, зібрався і виїхав у Маріуполь.

У Маріуполі уже не було води та їжі. У перші дні розграбували всі магазини. Також не було світла і тепла, нас постійно обстрілювали, ми вирішили виїжджати. Це було дуже складно.

Ми виїхали приблизно десятого березня, а одинадцятого березня Маріуполь уже був в оточенні. Коли ми проїжджали уже було кілька блокпостів, нас не всюди пропускали, довелося об'їжджати. Дорогою були сильні обстріли, обшуки, чоловіків не випускали. Дістатися до Запоріжжя було дуже важко: ми їхали дві доби, ночували в полях.

Найбільше шокувала загибель мирних жителів Маріуполя. На трасі було розстріляно багато людей і машин. Але найстрашніше – бомбардування міста з усіх видів зброї. 

Дуже добре нас зустрічали люди на Дніпропетровщині, на Київщині. Співчували, допомагали. Це було безцінно.

Війна розкидала нашу родину. Моя дружина зараз перебуває у Німеччині, син пішов воювати. Я у Києві. У мене тут знайомі, я зупинився у них. Поки роботу не знайшов, але нам допомагає фонд ЯМаріуполь. Якось виживаю.