24 лютого я жила на Салтівці, була вагітною. Ми прокинулись від вибухів. Було дуже страшно за родину. Я не бачила ніякого жаху, бо ми одразу виїхали. А моя сестра застала обстріли, ракети, бомбардування.

Виїжджали важко, дорога була небезпечною. Машин було просто море.

Батьків я ледь вмовила виїхали з окупації, у мого батька інвалідність. 

Триматися допомагає дитина, йому півроку. Чекаємо на перемогу. Мене вражають люди, які допомагають, вражають військові. Наша територіальна цілісність повинна зберегтись. Майбутнє бачу у вільній і незалежній Україні.