Ранок 24.02.22 о 6.00 на телефон прийшло сповіщення «збір аварія», було 60 хвилин добратись до роботи та на шикування, керівник повідомив про початок війни.

24.02.2022 обстріл Сєвєродонецька, було дуже гучно та не спокійно, старша донька була на навчанні у Бахмуті, треба було збирати родину разом, відсутнє транспортне сполучення між Лисичанськом та Бахмутом. Материнські переживання за доньку та сина. І 7 діб прибування вдома, постійні обстріли…

05.03.2022 чоловік скомандував виїжджати у більш безпечні регіони… дорога була вкрай важка, 5 діб добирались до Хмельницького. На другу добу повномасштабного вторгнення перестали працювати крамниці та базари, по декілька годин були відкриті магазини та все швидко розкуповували. Війна нависла цінити, те що маємо. Бути біль дружніми та допомагати один одному. Наразі живемо всі разом.

Приємно зворушило до глибини душі отримання гуманітарної допомоги у центрах допомоги ВПО, доброзичливі волонтери, допомога від простих людей найбільше вразила. Я і чоловік з роботою. Але до війни крім основної роботи була власна справа, нажаль, на теперішній час власну справу втрачено.

Залишилась флешка… на якій зберігаються фото останніх 20 років життя… це спогади. Також родова ікона святих Архангелів Міхаїла та Гавриїла, яка передавалась від прабабусі до бабусі, до мами, до мене, вона залишилась в будинку…. Це мій біль. Я дуже корила себе, що не забрала ікону, снились сни, що моя бабуся казала «онучка, не вберегла ти ікону». Але хоч будинок і був пограбований, а сусідка розказала, що ікона була ціла і неушкоджена, вона її зберегла. Після деокупаціі ікона з божою помічю повернеться у родину.