Рядченко Софія, 10 клас, Миколаївський ліцей №19

Вчитель, що надихнув на написання есе - Поддубняк Валентина Вікторівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Мабуть, у житті кожного траплялися події, які перевертали все догори ногами. Такі події змушують нас переглянути свої цінності, поглянути на світ іншими очима і навіть змінити своє життя. На мою думку, кожен заслуговує на підтримку. Адже навіть одне добре слово чи дія можуть змінити чиєсь життя. Сила допомоги полягає в тому, що вона дарує надію та зміцнює віру в себе.

На користь моєї думки можу навести приклад із власного життя. Для мене подією, яка змінила все, стало повномасштабне вторгнення, яке змусило переосмислити багато чого в житті.

Війна принесла в наше життя не лише біль та страждання, а й навчила нас важливості допомоги один одному. Наприклад, під час повномасштабного вторгнення ми з родиною зробили свій внесок у життя країни: займалися волонтерською діяльністю та надавали гуманітарну допомогу, відправляючи медикаменти, продукти та одяг тим, хто цього потребував. Також я підтримувала родину та друзів, допомагаючи їм подолати стрес та тривогу. Через постійні обстріли всі перебували у важкому стані, тому я знаходила способи відволікання, щоб перемкнути увагу на щось спокійне, без переживань і думок про реальність, яка нас оточує.

Здавалося б, дрібниці, але вони мали значення. Люди, які отримували допомогу від мене, почали менше відчувати страх, а також у них з'явилася віра у краще.

Ще одним яскравим прикладом є допомога мені. Пам’ятаю, як у перші дні повномасштабного вторгнення ми сиділи вдома в повній тиші. Світло відключили, зв'язку майже не було, за вікном – сирени та вибухи. Було страшно до тремтіння в тілі. Момент, коли ми змушені були покинути місто через сильні обстріли й поїхати до села, було найважче прийняти, бо все, що ти знав і любив, довелося залишити позаду. Дорога була довгою і тривожною. Їхали мовчки, з думками, що кожна хвилина на вагу життя. На блокпостах бачили втомлені обличчя, нам траплялися люди, які говорили: «Тримайтеся, ви не самі». Хтось поділився водою, хтось показав безпечніший шлях, у ті хвилини навіть найменша допомога здавалася безцінною. Коли ми нарешті дісталися до села, нас прихистили місцеві. Хоч ми були для них зовсім чужі, вони прийняли нас, як рідних.

І тоді я згадала слова Еріха Марії Ремарка: «У темні часи добре видно світлих людей». Доброта тих людей наповнила мене силою, принесла відчуття надії та полегшення.

Цей життєвий досвід не лише відобразився на людях, яким допомагала я, а й на мені: у мене з'явилося розуміння справжньої цінності життя, я почала цінувати тих, хто поруч, і не боятися просити допомоги, адже так важливо підтримати й допомогти у скрутні моменти іншим. Але не всі думають так само. Є ті, хто женеться лише за власною вигодою, забуваючи про прості речі: людяність, доброту, підтримку та співчуття. Байдужість стала нормою, але ж… хіба це нормально? Насправді допомога – це не завжди щось велике. Іноді достатньо просто вислухати, підтримати словом, бути поруч.

Згадую, як під час перших обстрілів, перебуваючи в підвалах, сховищах, ми з однокласниками підтримували один одного, розважаючи й граючи у класному чаті в ігри, щоб відволіктися від жахіть, які бушували навколо, щоб розуміти: у найважчі хвилини, ми всі разом, ми поруч, а разом ми – сила.

Таким чином, можна зробити висновок, що події, які змінюють нас, не завжди є позитивними і приємними. Проте саме через біль і випробування ми стаємо мудрішими, робимо висновки, стаємо кращими. Важливо пам’ятати, що поруч завжди є ті, хто готовий підтримати. Як каже Віктор Гриценко: «Світ не без добрих людей». І я переконалася в цьому. Допомога – це не про слабкість, а про справжню людську силу.